Актуальність теми

На сьогоднішній день міцелярно-екстракційне концентрування фазами неіонних поверхнево-активних речовин (НПАР) є одним з ефективних методів виділення, розділення та концентрування субстратів різної природи – іонів металів у вигляді комплексів різного типу і, переважно, гідрофобних органічних токсикантів. Важливими параметрами міцелярної екстракції виступають температура фазового розшарування та ліофільні властивості приймаючої фази. Обидва цих взаємозв’язаних параметри визначають раціональний асортимент субстратів і природи проб, що аналізують.

Одним із способів стимулювання фазоутворення у розчинах неіонних ПАР є введення індукуючих добавок. Такі добавки знижують температуру помутніння, змінюють характеристики системи у цілому та ліофільні властивості приймаючої міцелярної фази. Для раціонального регулювання властивостей системи необхідні відомості про вплив індукуючих добавок різної природи на параметри фазового розшарування (в першу чергу на температуру помутніння) та ліофільні властивості приймаючої міцелярної фази. Однак, рекомендації щодо оптимізації вибору та використання таких модифікаторів у літературі відсутні.

Закономірності міцелярної екстракції представлені у літературі тільки для традиційних систем на основі індивідуальних неіонних ПАР при нагріванні. При цьому відзначається суттєвий вплив заряду, гідрофобності та будови аналітів на ефективність їх вилучення. Однак, закономірності міжфазового розподілу субстратів в індукованих міцелярно-екстракційних системах у літературі відсутні.

Низька температура фазоутворення розчинів неіонних ПАР у присутності індукуючих добавок створює передумови для ефективного концентрування субстратів з біопроб (кров, сеча, слина). Тому для цілеспрямованого та раціонального використання таких низькотемпературних систем необхідно систематичне дослідження впливу добавок різної природи на параметри фазоутворення у розчинах НПАР та ефективність міцелярно-екстракційного вилучення субстратів індукованими фазами.