З книги Ю.А. Золотова "Кто был кто в аналитической химии в СССР", Москва Химия, 2010

П'ятницький Ігор Володимирович (1910-2000). Доктор хімічних наук, професор, завідував кафедрою аналітичної хімії Київського університету. Закінчив Київський університет, працював там же. Учасник Великої Вітчизняної війни. У 1940 р. захистив кандидатську дисертацію, в 1959 р. - докторську. Завідувач кафедри з 1960 р.
 Досліджував комплекси металів з оксикислотами і багатоатомними спиртами, екстракцію іонів металів монокарбоновими кислотами в присутності амінів. Багато уваги приділяв дослідженню і аналітичному використанню різнолігандних та різнометальних комплексів. Керував дослідженнями з полярографії, потенціометрії, але особливо з фотометрії.
Опублікував близько 400 робіт. Автор і співавтор 15 підручників і навчальних посібників, 3 монографій; під його керівництвом захищено 33 кандидатські дисертації. Серед його книг підручники: «Кількісний аналіз» («Количественный анализ») написаний спільно з А.К. Бабко (5 видань), «Аналітична хімія», «Теоретичні основи аналітичної хімії» («Теоретические основы аналитической хмии») (1979).

Монографія про маскування і демаскування вийшла в серії "Аналітичні реагенти"  « Аналитические реагенты») АН СРСР. Був заступником голови координаційної ради АН УРСР, членом НРАХ.

Бабко Анатолій Кирилович [15.10.05, с. Суджинське, нині Новосибірська обл.) - 07.01.1968, м. Київ]. Академік АН УРСР (1957), доктор хімічних наук, професор, Заслужений діяч науки УРСР. Закінчив (1927) хімічний факультет Київського політехнічного інституту, працював там же асистентом (1927-1930) і одночасно був в аспірантурі кафедри аналітичної хімії під керівництвом Н.О. Тананаєва. У 1930-1933 рр. працював у Києвському технологічному інституті харчової промисловості, в 1934-1941 рр. в Київському університеті, з 1941 р. у Інституті загальної і неорганічної хімії АН УРСР. з 1944 р. одночасно знову в Київському університеті, де завідував кафедрою аналітичної хімії до 1960 р.

Ранні дослідження - в області силікатного аналізу, окислювально-відновних реакцій і рівноваг в розчинах багатоосновних кислот. Головним напрямом наукової роботи була хімія комплексних сполук і використання останніх в аналізі. Найбільш важливе значення мають дослідження рівноваг комплексоутворювання в розчинах. Експериментально обгрунтував ідею про ступінчасту дисоціацію комплексних сполук в розчинах і запропонував спосіб теоритичного розрахунку співвідношень між послідовними константами нестійкості комплексів, заснований на простих електростатичних представленнях. Розповсюдив ідеї фізико-хімічного аналізу систем по Курнакову на розчини комплексних сполук і запропонував представляти рівноваги між окремими комплексними групами трикутною діаграмою, використавши  як компоненти такої системи центральний і координовані іони комплексу. Встановив особливості і обмеження ряду відомих в літературі методів вивчення комплексних сполук і розробив класифікацію цих методів, засновану на аналізі окремих розрізів трикутної діаграми.

Широко використовував метод ізомолярних серій (Остромисленського - Жоба), який теоритично розвинув і практично застосував для вивчення складу і стійкості саліцилатних, роданідних, пірокатехінатних, оксалатних і ряду інших комплексів металів.

Досліджував "потрійні" комплексні сполуки, що містять один центральний іон металу і два різні ліганди або, навпаки, один ліганд і два центральні іони металу. Показав, що взаємодія між комплексною сполукою і другим лігандом відбувається далеко не завжди за конкурентною схемою із заміщенням першого ліганда другим і що можливі випадки утворення "потрійних" сполук з особливими неаддитивними властивостями відносно спектрів поглинання, розчинності в органічних розчинниках та ін. Експериментально вивчено багато таких "потрійних" систем (мідь - піридин - саліцилат, титан - диантипірилметан - роданід та ін.) внаслідок чого принцип фізико-хімічного аналізу був поширений на дослідження багатокомпонентних систем у водних і неводних розчинах.

Ці теоретичні дослідження послужили основою для розвитку фотометричного методу аналізу і розробки численних методик визначення елементів в складних матеріалах. Вони були узагальнені в монографіях "Фізико-хімічний аналіз  комплексних сполук в розчинах" і "Фотометричний аналіз" ( остання спільно з А.Т. Пилипенко). Для теорії фотометричного аналізу важлива також виведена А.К. Бабко залежність між відхиленням від закону Ламберта - Бера та стійкістю забарвлених комплексних сполук  і їх концентраційними співвідношеннями. Розробив об'єктивні критерії для порівняння різних фотометричних реагентів.

В останні роки в  полі його уваги були люмінесцентні і хемілюмінесцентні методи аналізу. Важливим теоретичним вкладом в цю область було встановлення об'єктивного критерію чутливості методів визначення - добуток квантового виходу реакції на молярний коефіцієнт поглинання комплексу.

Робота в цьому напрямку узагальнена в монографії "Хемілюмінесцентний аналіз" ( спільно з Л. Дубовенко та Н. Луковською).

Дослідження А.К. Бабко внесли багато нового і в інші розділи аналітичної хімії. Відомий цикл оригінальних досліджень стану і реакційної здатності високовалентних іонів металів в розчинах. Були вивчені кількісні характеристики утворення полімерних іонів ніобію, танталу, цирконію в розчинах, досліджені процеси деполімеризації при утворенні комплексів, з'ясовані причини неоднакової реакційної здатності цих іонів залежно від умов приготування розчинів та ін.

Досліджував багато каталітичних реакцій і показав їх зв'язок з процесами комплексоутворення. Так, було з'ясовано, що каталітична дія катіонів міді і кобальту на реакцію між люмінолом і пероксидом водню пов'язана з утворенням комплексних сполук.. Серія робіт присвячена дослідженню співосадження. Досліджені нестійкі в часі комплексні сполуки, що утворюються в складних реакціях окислення - відновлення. А.К. Бабко із співробітниками було розроблено оригінальну методику дослідження таких сполук та визначено  деякі їх фізико-хімічні властивості.

Опублікував разом зі своїми співробітниками понад 360 робіт. Розроблені ним методики визначення елементів були відомі в заводських, геологічних  і науково-дослідних лабораторіях і там використовувалися. Створив в Київському університеті аналітичну спеціалізацію, підготував і багато років читав різні курси з аналітичної хімії, вів практичні роботи з фізико-хімічних методів аналізу. Віддав багато сил і енергії вихованню кадрів хіміків-аналітиків.

Написав підручник з кількісного аналізу ( спільно з І.В. Пятницьким). У співавторстві з  учнями А.К. Бабко було складено й видано посібник з фізико-хімічних методів аналізу.  Під його керівництвом і при його консультації було підготовлено і захищено понад 40 кандидатських і 6 докторських дисертацій. Він був відповідальним редактором "Украинского химического журнала" і членом редакційних колегий багатьох інших хімічних видань. Готував щорічні  огляди досягнень в області аналітичної хімії та її окремих розділів, що публікувалися в журналі " Заводская лаборатория" та в інших виданнях. Був діяльним учасником і організатором наукових конференцій і нарад, очолював Координаційну раду АН УРСР з хімії комплексних сполук, перебував головою аналітичної секції ВХТ ім. Д.І. Менделєєва.

Жаровський Фроїм Гершкович (1905, с. Мухоїди Мінської губернії - 25.12.1970). Доктор хімічних наук, професор кафедри аналітичної хімії Київського університету. Закінчив хімічний факультет Київського політехнічного інституту, потім перейшов на роботу в Київський університет. Тут закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію. Тут же були проведені усі дослідження Ф.Г. Жаровського, узагальнені в докторській дисертації з екстракційного розподілу і визначенню близьких за властивостями елементів (1966).

У ранніх роботах досліджував розчинність фосфатів. Проте уся його подальша наукова діяльність присвячена дослідженню екстракції та її застосуванню в аналітичній хімії. Вивчив розчинність і екстракцію 8-гідроксихінолінатів, купферонатів бензоїлфенілгідроксиламінатів і ряду інших внутрішньокомплексних сполук металів. Ним були проведені дослідження з екстракції галогеноводневих кислот, азотної та фосфорної кислот та їх ацидокомплексів з металами. Головну увагу в цих дослідженнях було приділено з'ясуванню впливу природи розчинника на його екстракційну і розчинювальну здатності.. Розробив методики екстракційного виділення та ектракційно-фотометричного визначення.багатьох елементів. Йому належить понад 70 робіт у тому числі декілька оглядів по застосуванню екстракції в аналітичній хімії. Під його керівництвом було виконано 7 кандидатських дисертацій. Уперше в Радянському Союзі підготував і читав спеціальний курс по застосуванню екстракції в аналізі, написав (у співавторстві) два підручника з аналітичної хімії.

Був проректором університету, деканом хімічного факультету. У роки Вітчизняної війни перебував на фронті, нагороджений орденами і медалями.

Пер'є Михайло Іванович. Доцент, завідував кафедрою аналітичної хімії Київського університету (1933-1941). Мав роботи з аналізу органічних нітросполук.

Пилипенко Анатолій Терентійович [03.05.1914. c.Кирилівка (нині Шевченково) Черкаської обл. - 20.04.1993]. Академік НАН України, доктор хімічних наук, професор, лауреат Державної премії УРСР, Заслужений діяч науки України. Закінчив (1936) Київський індустріальний інститут і  там же аспірантуру  на кафедрі аналітичної хімії. Наукову роботу почав ще будучи студентом, під керівництвом Н.А. Тананаєва. У 1939г. захистив кандидатську дисертацію. З 1933 по 1940 рр. працював асистентом, з 1940-1941 рр. - доцентом Київського технологічного інституту силікатів. Учасник Великої Вітчизняної війни. У 1944 -1946 рр. очолював хіміко-аналітичну лабораторію Центрального НДІ будматеріалів України. Одночасно в 1944 р. почав працювати в Київському університеті спочатку доцентом, а після захисту (1960) докторської дисертації - професором кафедри аналітичної хімії. Незабаром очолив кафедру хімії та аналізу рідкісних елементів, був її керівником більше 20 років.

У 1960-1968 рр.  - декан хімічного факультету, В 1971-1975 рр. - проректор університету з учбової роботи. З 1968 р. одночасно працював в Інституті загальної і неорганічної хімії АН УРСР, очолюючи там аналітичний відділ. У 1969-1971 рр. був заступником директора інституту. З 1975 р. став директором Інституту колоїдної хімії і хімії води АН УРСР і завідувачем відділу аналітичної хімії. З 1988 р. - почесний директор інституту. Обраний членом-кореспондентом АН УРСР в 1969 р.,  академіком - в 1976 р.

Основні наукові роботи присвячені вивченню комплексних сполук в розчинах та їх застосуванню  в аналітичній хімії, зокрема у фотометричному аналізі. Запропонував класифікацію різнолігандних комплексів металів. Застосував метод ізомолярних серій для визначення складу комплексних сполук, що екстрагуються органічними розчинниками. Розробляв загальну теорію фотометричних методів аналізу, досліджував фізико-хімічні властивості сполук, що застосовуються в аналізі.

Запропонував екстракційно-фотометричні, люмінесцентні і хемілюмінесцентні методи визначення ряду рідкісних елементів.

В останні роки життя багато займався водопідготовкою, переробкою вод різного типу, захистом їх від радіоактивного забруднення.

Автор більше тисячі статей, 25 книг (монографій, підручників, довідників). Серед книг: "Довідник з елементарної хімії (п'ять видань) ", "Купферон", "Різнолігандні і різнометальні комплекси та їх застосування  в аналітичній хімії", "Колориметричний аналіз" "Фотометричний аналіз", "Аналітична хімія мінералів".

Багато сил віддавав науково-організаційній роботі. Довгі роки очолював Наукову раду АН УРСР з проблеми "Аналітична хімія", був членом бюро НРАХ, керував семінаром з аналітичної хімії Київської секції Українського хімічного товариства. Входив до складу редколегій " Журнала аналитической химии", "Украинского химического журнала", був засновником і головним редактором журналу "Химия и технология воды". Під його керівництвом захищено 5 докторських і близько 70 кандидатських дисертацій. Нагороджений орденами Вітчизняної війни, Трудового Червоного Прапора "Знак Пошани" і багатьма медалями.

Яцимирский Костянтин Борисович (01.04.1916, Вінницька обл. - 21.06.2005, м. Київ). Академік Національної академії наук України, доктор хімічних наук, професор. Очолював кафедру аналітичної хімії Івановського хіміко-технологічного інституту, був директором Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського АН УРСР. Закінчив (1941) Середньоазіатський університет в Ташкенті, відразу ж після закінчення захистив в тому ж 1941 р. кандидатську дисертацію. Під час Великої Вітчизняної війни викладав військово-хімічну справу в Подільському піхотному училищі. З 1945 по 1961 р. працював в Івановському хіміко-технологічному інституті, де пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри аналітичної хімії і заступника директора інституту. У 1948 р. захистив докторську дисертацію, в 1961 р. обраний членом-кореспондентом, а в 1964 р. - дійсним членом Академії наук України. З 1962 р. працював в Академії наук УРСР в  Києві – був завідувачем відділу в Інституті загальної і неорганічної хімії, а потім в Інституті фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського, директором якого він перебував з 1969 по 1982 рр.

Один з лідерів хімічної науки, передусім в області неорганічної і аналітичної хімії. Найбільше значення мають роботи з неорганічної і координаційної хімії (термохімія і термодинаміка координаційних сполук, їх електронна будова і структурні параметри, кінетика і каталіз реакцій за участю координаційних сполук, координаційні сполуки з макроциклічними лігандами і біолігандами). Практично всі результати досліджень в перерахованих напрямах в тій або іншій мірі пов'язані з аналітичною хімією - це використання отриманої в його роботах нової інформації про властивості координаційних сполук в різних методах визначення.

Головні досягнення К.Б. Яцимирського в аналітичній хімії пов'язані з кінетичними методами аналізу, в розвитку яких він був основоположником. Ним були сформульовані основні теоретичні положення методів, обгрунтовані критерії їх застосування, показані їх можливості і обмеження, розроблені експериментальні підходи. Показав, що використання швидкості каталітичної хімічної реакції як аналітичного сигналу дозволяє визначати кількості каталізаторів з дуже низькими межами виявлення, при цьому не потрібне дороге і складне устаткування. Запропоновані різні варіанти кінетичних методів, передусім каталітичних, - визначення безпосередньо за швидкістю реакції з використанням інтегральної або диференціальної форми кінетичного рівняння, визначення за тривалістю індукційного періоду реакції, каталіметричне титрування, полярографічні каталітичні струми. Глибоке вивчення кінетики і механізму використовуваних в кінетичних методах реакцій стало основою удосконалення методів за рахунок введення активаторів.

 Під керівництвом та при безпосередній участі К.Б. Яцимирського його учнями були розроблені кінетичні методи визначення великого кількості елементів. При цьому багато  із запропонованих методик відрізняються не лише низькими межами виявлення елементів, але і досить високою селективністю, що дозволяє використовувати їх в аналізі природних матеріалів технологічних розчинів переробки різної сировини. У монографії "Кінетичні методи аналізу" уперше обгрунтовано застосування кінетичних закономірностей в аналізі. Ця книга видавалася двічі, перекладена на англійську, польску, угорську мови. Учні і послідовники Яцимирського продовжували і продовжують розвивати його ідеї.

К.Б. Яцимирський був відомий як блискучий лектор і популяризатор наукових знань.

Був Заслуженим діячем науки і техніки та лауреатом Державної премії України, лауреатом премій ім. Л.О. Чугаєва АН УРСР і ім. Л.В.Писаржевського НАН України. Був нагороджений Золотою медаллю ім. Я. Гейровського Чехословацької АН, обраний доктором honoris causa Вроцлавського університету, почесним членом Польського хімічного товариства, членом-кореспондентом Academia Peloritana dei Pericolanti (Італія). Автор більше тисячі публікацій, у тому числі 24 монографій і 4 підручників. Серед його учнів 17 докторів і 59 кандидатів наук. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапору, орденом Жовтневої Революції, орденом "Знак Пошани", орденом "За заслуги" III ступеня, декількома медалями.

Рябушко Олег Павлович. (01.03.1926, с. Митлашівка Драбовського р-ну Полтавської обл. – 1997). Доктор хімічних наук, професор. Закінчив (1952) Київський університет. Працював (1954) в  Інституті зварювання ім. Є.О. Патона, потім (1954 – 1997) у Київському університеті на кафедрі хімії і аналізу рідкісних елементів. У 1967 р. захистив кандидатську дисертацію, в 1990 –му – докторську. Роботи з органічних аналітичних реагентів (тіоли), дослідження їх комплексів з металами, іонометрії. Так, досліджував тіоаналог кетону Міхлера як реагент на паладій. Опублікував 85 наукових праць.