НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Основні проблеми, що стримують розвиток аналітичної хімії

Рівень аналітичної хімії та хіміко-аналітичного контролю речовин та матеріалів в Україні суттєво  відстає від світового.  Це пов’язано, перш за все, з недостатнім оснащенням аналітичних лабораторій сучасним обладнанням, вимушеною  необхідністю експлуатації морально та фізично застарілих приладів, недостатнім рівнем нормативно-технічної документації. Підготовка спеціалістів - хіміків-аналітиків у ВНЗ  відстає від сучасних вимог, що пов язано з відсутністю сучасних підручників, орієнтованих на підготовку  аналітиків-екологів, аналітиків для контролю біомедичних об’єктів та різних технологічних процесів, матеріалів металургії, хімії, електроніки, сільського господарства та ін.

Через зміни в економічному стані держави намітилися наступні тенденції розвитку аналітичної хімії в Україні:

1. Більшість наукових досліджень виконується в навчальних закладах. Зокрема з 1999 року було захищено 5 докторських та 33 кандидатських дисертацій з аналітичної хімії, з яких лише дві виконано в НДІ.
2. Погіршилася координація діяльності між аналітичними службами та аналітичної освітою, зокрема між аналітикими-дослідниками та державними (сертифікації та стандартизації) і регіональним (санепіднадзор, лабораторії, що контролюють якість харчових та лікарських препаратів, та інше) службами контролю. Професіональні химіки-аналітики практично не приймають участі в акредитації дослідних лабораторій та центрів, в експертизі аналітичної НТД. У акредитованих випробувальних лабораторіях часто працюють не класичні аналітики, а технологи, що не мають відповідної фундаментальної підготовки в галузі аналітичної хімії. Як наслідок, в таких лабораторіях утруднюється впровадження сучасних методів аналізу. Особливо небезпечно, коли така ситуація складається в контролюючих органах державного рівня. Це призводить до того, що розрив між світовими та вітчизняними стандартами на методи випробування зростають.

Одною з причин ситуації, що склалася є відсутність хіміків аналітиків, що навчалися за „прикладним” підходом. На кафед рах аналітичної хімії університетів хімічні науки викладаються за „традиційним” підходом. Проте відсутність вищих навчальних закладів де аналітична хімія викладається за „прикладним” підходом та зменшення наукової активності НДІ, змушує аналітичну службу звертатися до непрофільних вузів.

Одним з виходів із ситуації, що склалася, може бути відновлення (наприклад, на базі Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут”) чи відкриття кафедр аналітичної хімії, де будуть готувати фахівців за „прикладним” підходом. Другий – введення „комбінованого” підходу у підготовці фахівців. В цій області можна відмітити спроби орієнтованої підготовки аналітиків-екологів (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), відкриття університетсько-академічних кафедр фармхімії (Одеський національний університет та ФХІ НАНУ) та аналізу функціональних матеріалів (Харківський національний університет та Ін-т монокристалів НАНУ).

Відсутня система перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів хіміків-аналітиків, які працюють у різних контрольно-аналітичних та дослідних лабораторіях.

Існують значні труднощі у забезпеченні університетських лабораторій сучасним обладнанням, очевидна проблема зміни поколінь та омолодження персоналу лабораторій. Міжнародні зв’язки аналітиків України ще недостатні, низка активність у проведенні конференцій. Є сподівання, що ці негаразди буде поборено і з’явиться розуміння того, що „кадри вирішують все”. Настав час менеджерам по кадрам та директорам фармзаводів, харчових підприємств, приватних та державних контролюючих лабораторій повернутися обличчям до освіти, а освітянам більше перейматися проблемами аналітичної служби.

Учасники сесії відмітили необхідність державної підтримки аналітичної освіти.