Глава 2 Міжнародні угоди про зміну клімату

 

Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК) та Кіотський протокол - базові документи для міжнародного реагування на зміну клімату

 

Проблема глобальної зміни клімату залишається у центрі міжнародної уваги протягом десятиріч. Перша важлива міжнародна конференція, на якій обговорювалися питання зміни клімату,  відбулася в Женеві в 1979 році. Цей процес сприяв створенню в 1989 році Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (МГЕЗК).

 В 1990 році МГЕЗК представила свій перший важливий оціночний звіт Другій Всесвітній конференції з питань зміни клімату. Після чого Генеральна Асамблея ООН почала переговори про укладання багатосторонньої угоди або “конвенції” для вирішення цієї проблеми.

 

 

На мал.7 представлена хронологія проведення конференцій і укладання міжнародних угод з проблеми зміни клімату.

Найголовніша подія відбулася в  1992 році в Ріо-де-Жанейро. В червні 1992 року представники 176 країн зібрались на найвищому рівні на Конференції ООН для пошуку шляхів спільної діяльності по захисту та охороні навколишнього середовища. На цій конференції була підписана Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН). Підписання Рамкової Конвенції ООН представниками 150 країн свідчить про те, що зміна клімату є нагальною загрозою екології Землі та економічному розвитку людства. Після ратифікації РКЗК ООН набрала чинності у березні 1994 року.

Головна мета Конвенції полягає в ”стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему.  ...Такий рівень повинен бути досягнутий за період, достатній для природної адаптації екосистем до зміни клімату, для захисту від спаду виробництва продовольчої продукції та для забезпечення стійкого економічного розвитку".

 Конференція Сторін (тобто, держав, які ратифікували конвенцію) є найвищим керівним органом Конвенції. Головною її задачею є сприяння виконанню вимог Конвенції. Перша сесія Конференції Сторін відбулася у Берліні в 1995 році. 16-24 липня 2001 року в Боні відбулася друга зустріч 6-ї Конференції Сторін.

 

На 2002 рік 186 країн та ЄС ратифікували Конвенцію. Країни, які ратифікували Конвенцію є  “Сторонами Конвенції”.

Як тільки країни становляться Сторонами Конвенції, вони беруть на себе зобов’язання щодо виконання Конвенції і мають її права та зобов’язання.

 

Головна особливість Конвенції полягає в тому, що Конвенція покладає диференційовані зобов’язання на Сторони Конвенції. Це було зроблено так, тому що розвинуті країни та країни, що розвиваються роблять різний внесок в світове накопичення парникових газів.

Сторони Конвенції поділяються на 4 категорії:

1.      Розвинуті країни;

2.      Країни з перехідною економікою, такі як Україна;

3.      Країни, що розвиваються;

4.       Найменш розвинуті країни.

 

Всі Сторони Конвенції мають підготувати і подати на розгляд   національні повідомлення, які містять:

1.      Кадастри джерел і поглиначів парникових газів.

2.      Національні програми заходів щодо пом’якшення впливу ПГ на клімат та адаптації до зміни клімату

 

 Кіотський протокол, схвалений на третій сесії Конференції Сторін Рамкової Конвенції про зміну клімату ООН у грудні 1997 року, став значним кроком вперед у спробах вирішити проблему зміни клімату. Країни, що увійшли до Додатку 1 (розвинуті країни та країни з перехідною економікою) разом домовились зменшити викиди парникових газів до рівня меншого на 5% від рівня базового  1990 року протягом 2008-2012 років. Для різних країн був встановлений різний рівень зниження викидів. На сьогодні тільки від розвинутих країн, що є Сторонами Конвенції, вимагається скоротити свої викиди парникових газів.

Україні та Росії необхідно обмежити ріст викидів парникових газів на рівні 1990 року, а розвинутим країнам необхідно значно скоротити свої викиди ПГ - наприклад,  США - до 93% , Канада та Японія - 94% , Німеччина - 75%  від рівня викидів ПГ 1990 року.

 

Зменшення викидів має відношення до усіх секторів економіки, включаючи енергетику, транспорт, промислові процеси, відходи, лісове господарство та зміни у використанні землі. До шести парникових газів, що регулюються Кіотським протоколом, входять: діоксид вуглецю СО₂, метан СН₄, закис азоту N₂O, гексафторид сірки SF₆, перфторвуглеці PFC_s та гідрофторвуглеці HFC_s.

 

 

Для розвинутих країн досягнення скорочення викидів ПГ буде нелегкою справою. Це буде вимагати повного запровадження усіх заходів зі зменшення викидів парникових газів на національному рівні та ефективного використання "механізмів гнучкості", прийнятих Кіотським протоколом:

1.      Торгівля викидами – між розвинутими країнами

2.      Проекти спільного впровадження – спільне виконання зобов’язань щодо обмеження і скорочення викидів у країнах Додатку 1 (тобто, розвинутих країнах).

3.      Механізм чистого розвитку.

4.      Бульбашкова група – виконання зобов’язань щодо обмеження і скорочення викидів шляхом їх розподілу між двома або більше Сторонами сукупних ОВП

(модуль 1, слайд 28, с.82)

 Торгівля викидами є системою дозволів на визначену кількість викидів ПГ з правом передачі. Вона надає право на викиди визначеної кількості  СО₂ та інших ПГ через дозволи, які могли бути продані або передані.

Шляхом спільного впровадження дві країни Додатку І добровільно працюють разом для виконання зобов’язань зі скороченням викидів однієї або обох країн. Вони здійснюють це в одній із двох країн.

При виконанні проекту спільного впровадження країна-спонсор (зі зобов'язаннями по скороченню викидів і високими граничними витратами на заходи з пом'якшення) здійснює скорочення викидів шляхом фінансування проекту з компенсації викидів (по скороченню викидів) в країни-господарі (іншій країні, де граничні витрати на зменшення викидів ПГ низькі) в обмін на одиниці скорочення викидів ПГ.

Механізм чистого розвитку - це виконання зобов´язань  щодо обмеження і скорочення викидів між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

 

 

Через бульбашкові угоди дві або більше Сторін Конвенції розподіляють між собою свою сукупну визначену кількість викидів.

 

Діяльність уряду України та міжнародне співробітництво України в питаннях щодо глобальної зміни клімату

 

Україна підписала Рамкову Конвенцію про зміну клімату в червні 1992 року, ратифікувала її в  жовтні 1996 року, а в серпні 1997 року стала Стороною Конвенції. Україна входить до Додатку 1 Конвенції, який включає розвинені країни та країни з перехідною економікою. Україна прийняла 1990 рік як базовий для оцінки антропогенних емісій вуглекислого газу та інших парникових газів, які не контролюються Монреальським Протоколом.

На виконання зобов'язань у рамках РКЗК ООН Україна у лютому 1998 року подала до Секретаріату Конвенції своє Перше Національне Повідомлення з питань зміни клімату. У грудні 2000 року до Секретаріату Конвенції було направлено Кадастр антропогенних викидів з джерел та абсорбції поглиначами парникових газів в Україні за період з 1990 по 1998 рр. 

 

Уряд України є активним учасником міжнародного переговорного процесу з проблеми зміни клімату. Представники України беруть участь у роботі Конференцій Сторін та Сесій Допоміжних органів Рамкової Конвенції про зміну клімату. Поряд з участю України в міжнародних заходах щодо глобальної зміни клімату, здійснюється двостороннє співробітництво з рядом країн в цьому напрямку. Урядом України підписано Меморандуми з Урядом Сполучених Штатів Америки та Урядом Канади  про співробітництво у вирішенні питань зміни клімату. Підписано Меморандум між Міністерством екології та природних ресурсів України та Інститутом державного управління Канади про умови реалізації Канадсько-Української Програми екологічного співробітництва. Уряд України співпрацює зі Світовим Банком в питаннях розробки національної стратегії щодо проектів спільного впровадження. Глобальний екологічний Фонд через Програму Розвитку ООН фінансує проекти, що зменшують бар'єри на шляху впровадження заходів з пом'якшення антропогенного впливу на зміну клімату. Державний Комітет України з енергозбереження отримав фінансову підтримку за цією програмою.

 

Одним з найважливіших завдань по вирішенню проблеми зміни клімату, яке постало перед Урядом України, є формування та реалізація національної політики в цьому напрямку. З цією метою у квітні 1999 року було створено  Міжвідомчу Комісію із забезпечення виконання Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. До складу Комісії входять представники відповідних міністерств та комітетів, а також Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Адміністрації Президента України, Національної Академії Наук та неурядових громадських організацій.

Головою Міжвідомчої Комісії є Перший Віце-Прем'єр Міністр України.

 

Протягом 2000-2002 років за ініціативою Міністра екології та природних ресурсів  Сергія Курикіна відбуваються робочі зустрічі з підготовки до  Конференцій Сторін РКЗК ООН, в якій беруть участь представники міністерств та відомств, що представлені у Міжвідомчий Комісії, Робоча Група НУО України з питань зміни клімату, незалежні експерти в цій галузі, а також представники посольств та міжнародних організацій.

Організовує та координує в межах  своєї компетенції роботу по виконанню Україною вимог РКЗК ООН та Кіотського протоколу Відділ проблем зміни клімату Міністерства екології та природних ресурсів України.

ВИСНОВКИ

 

1.      Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та Кіотський протокол є основними правовими угодами, які забезпечують основу для міжнародного реагування на зміну клімату.

2.      Базуючись на рішенні Кіотського протоколу розвинуті країни та країни з перехідною економікою, до яких відноситься Україна, повинні зменшити обсяг викидів парникових газів на 5%  від рівня 1990 року протягом 2008-2012 років.

3.      Україні необхідно обмежити ріст викидів парникових газів на рівні 1990 року.

4.      Україна є активним учасником міжнародних угод з питань зміни клімату.